Людської пам’яті мости…
О, як же ти не вмерла, Україно,
Бо скільки ж то зловісницька мета
Звела людей, приречених безвинно, –
Й ніхто за це ні в кого не спитав.
Напередодні 85-ої річниці від початку голодомору 1932-1933 років в Україні, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити у наших серцях пам’ять про мільйони безвинно замучених предків і застерегти від повторення страшних помилок.
Ці трагічні події вписали чорну й ганебну «славу» тоталітарної держави у життя українського народу навічно. Пам`ять про ті часи вкарбувалась у свідомість наших співвітчизників назавжди, вона болем проймає серця людей, є насправді невмирущою і передаватиметься з покоління в покоління.
Щорічно, в останню суботу листопада, педагогічний та учнівський колективи Смілянської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів №13 разом з українським народом вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932 - 1933 років. Учитель історії Стовба С.О. та педагог – організатор Васильєва Н.І. підготували загальношкільну тематичну лінійку «Людської пам’яті мости…». Учні 3 – 4 класів символічно запалили 17 свічок: на початку 1933 року щохвилини помирало 17 українців. Фотовиставка «У 1932 – 1933 роках їх міг врятувати хліб, а нас сьогодні – пам'ять», нагадала дітям про далекі трагічні дні і тих українців, хто пережив страхіття Голодомору.
Молитву за замученими голодною смертю українцями прочитав настоятель храму Різдва святого Івана Хрестителя УАПЦ, вчитель християнської етики отець Михайло Шевчук.
Представники учкому пригостили всіх присутніх на лінійці шматочками чорного хліба, якого так бракувало у ті далекі жорстокі часи і ціна якого - життя.
Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно - надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи!
Сьогодні - час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію на догоду диктаторові. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.
Нехай хоч із запізненням у кілька довгих десятиліть, ми повинні схилити голови перед пам’яттю великомучеників нашої історії. Ми повинні їх пом’янути і знайти в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.
Лариса Третяк,
заступник директора з НВР Смілянської ЗОШ №13